Як зазначила героїня одного відомого фільму, «розумні люди глянець не читають, вони його видають». Але якщо його хтось видає, то хтось його все ж таки читає. Олена Концевич знає хто, а головне, вона знає навіщо.
Недавно, наводячи лад у шафі, я винесла на смітник велетенський стос невідомо коли і навіщо куплених глянцевих часописів, котрі вже який рік непотрібною горою макулатури забирали місце на полицях. Паралельно я прикинула, скільки грошей могла б зекономити, якби не купилася то на фото улюбленого співака на обкладинці, то на звабливий заголовок «Світова секс-розвідка», то ще невідомо на що. Сума виявилася кругленькою, і мені стало прикро. А ще я обурилася – бо ж усі куплені журнали були мною прочитані, а згадати бодай щось із прочитаного я так і не змогла. Отже, я дарма викинула гроші?
Відомо, що глянцеві журнали сьогодні впевнено займають свою нішу у світі преси. Чи вартують вони тих коштів, котрі ви за них викидаєте? Ні, скажуть всі, не вартують. Але все одно щодня покупець жіночої статі надасть перевагу можливості придбати глянець, котрий перегляне і за п’ять хвилин відкладе геть, можливості купити за ту ж ціну книжку у м’якій палітурці. Цікаво, що, попри наявність у природі глянцю для чоловіків, останні все-таки виберуть, коли нічого читати, збірник кросвордів чи просто газету, ніж барвистий коктейль трусів від Гальяно і каталогу найновіших машин. Тут спрацьовує елементарний рефлекс, відпрацьований ще на немовлятах: підсвідомо ми тягнемося не до розумного змісту, не до прихованого підтексту, а до барвистої картинки, котра вабить наші очі. Адже літературний часопис «Дніпро» тепер також виходить на глянцевих сторінках, однак порівнювати рейтинг його продажу із рейтингом якогось «Pink», «Story» чи «Elle» навіть не варто. Саме тому «глянець» є «глянцем» – основний, домінуючий акцент у ньому – художнє оформлення, і вже потім – зміст.
Власне, щодо змісту. Загалом жіночі видання існували завжди – згадаймо радянські «Работница» чи «Крестьянка». Але з плином часу корисні поради по садівництву, вишиванню і розведенню свиней поступилися… чому? На питання «через що ви купуєте глянцеві часописи?» навряд чи знайдеться однозначна відповідь. Хтось скаже: хочу знати модні тенденції. Дурниці – жодних «модних тенденцій» такі журнали в собі не несуть: демонстрація останніх модних показів у Франції та Італії є нічим іншим, як парадом збочених дизайнерських ідей, ходити у такому по вулиці небезпечно для життя і здоров’я. Хтось скаже: там цікаві рецепти друкують. Знову неправда: жодна господиня не готуватиме на вечерю чоловікові локшину з чорнилом каракатиці аль-денте під соусом з п’яти видів сиру та свіжих устриць чи десерт з помели під кунжутним варенням. Плюс, задля рецептів купуються спеціальні видання вартістю в третину чи навіть в одну п’яту від ціни глянцю. Та й взагалі, що стосується класичного тематичного наповнення – корисні поради, краса і здоров’я, любов і секс, кар’єра і мода, – то немає гіршої поради, ніж порада співчутливих незнайомок, котрі не мають жодного уявлення про твоє життя, сексуальні проблеми вирішується посередництвом не переписки, а відвідин лікаря, а почуття стилю не з’явиться від покупки купи кольорового паперу – воно або є, або його нема.
Вся річ у тім, що глянець ми купуємо через те примарне враження свята життя, котре він створює. Бо навіщо все-таки існує глянець? Побутує думка, що він сприяє становленню та гармонійному розвитку жінки як центральної одиниці сучасного соціуму, підказує їй правильний вибір позицій у таких ключових питаннях, як сім’я, стосунки, кар’єра, мода, і багато іншого. Головна героїня першого-ліпшого дамського часопису – стильна молода бізнес-леді, обов’язково менеджер, бухгалтер чи керівник дрібного маркетингового відділу (таке враження, що всі інші професії на Землі – нікому непотрібний дешевий безперспективняк), із власною квартирою, наявністю чоловіка, котрий з радістю сприймає її такою, якою вона є, не заважає їй проводити вільний час у спа-салонах і компетентно займається дітьми і побутом. Не варто й натякати, наскільки ця спокуслива картинка відрізняється від нашої реальності.
Усі модні журнали побудовано не за нашим, а за європейським шаблоном. Чи дивно, що після перегляду феєричних фото мальдівських курортів і реклам крутих нічних клубів, в котрих тусується краща частина людства у костюмах вартістю вживаної іномарки, наш брат, тобто, сестра, спадає у депресію і відчай? Особисто я, якось здуру надивившись на «новий літній гардероб Кейт Хадсон», психонула, пішла у одну із найкрутіших у місті дизайнерських крамниць і вивалила цілу зарплату на тотально нереальні шпильки. Раділа я рівно два дні, поки крутилась в них вдома перед дзеркалом: на третій день прийшло гірке усвідомлення того, що 18 сантиметрів краси не створені, аби бігати в них на роботу, а четвертий день банально захотілося їсти.
Моя знайома знайшла оптимальний вихід з ситуації: вона купує наймодніші світові гламурні видання кількарічної давності. Вбиває двох зайців: значно економить, бо старі часописи добряче падають у ціні, і поза бортом красивого життя не залишається, дарма, що з запізненням на два-три роки. Адже за статистикою, коли жінці конче потрібно чимось побавити себе, щоб позбутись поганого настрою, а грошей на класичний шопінг у неї бракує, більшість дам обирає покупку солодощів, косметики і, звісно, глянцю.
То що робити? Купувати чи не купувати? Відповідь очевидна: як би не шкода було вам грошей на цей очевидний непотріб, глянець купується, і купуватись буде, адже яка різниця, що не всі можуть собі дозволити модний жакетик від Mango чи дизайнерський ремонт кухні в ультрарожевих тонах? Часом хочеться дозволити собі просто забути про не прані чоловікові штани, замурзану і заревану дитину чи звіт на завтра, і уявити себе щонайменше сусідкою Джастіна Тімберлейка, котра може дозволити собі все, що б не пропонували їй у модних журналах.
Олена Концевич