Мария Бурмака: "Я теж співаю про любов"

Мария Бурмака: "Я теж співаю про любов"

Фото:  Татьяна Гурковская

Співачку, композитора та телеведучу Марію Бурмаку називають "музою українських революцій" – вона брала участь у Майдані як 2004 року, так і минулого року. На обидвох Майданах звучали її пісні, а останньою написаною Марією піснею стала пісня "Поцілуй мене на прощання", присвячену тим, хто чекає своїх чоловіків, хлопців і коханих із війни…  

 

 Чи повинні артисти залишатися осторонь політики?

Зараз взагалі дуже важко залишатися далеко від якихось подій. Але я вже дуже давно зрозуміла, що моя позиція на виду. Свою позицію я висловлюю публічно і вона відома. Деколи доводиться чути, що "а от ви не все знаєте.." Може, і не все, звичайно, можуть бути якісь кулуарні домовленості, але я може і не хочу розбиратись у "брудній білизні". Є дуже багато неприємних моментів, багато моментів, які не на поверхні, які можуть принести розчарування. Деякі речі я дозволяю собі можливо не знати, деколи можливо і для того, щоб залишити собі якусь наївну віру в добро. Але є моменти, де важливо бути твердою, у будь яких компромісів є межа. Ну і, врешті, є якісь базові цінності.

Деякі речі підривають віру у людство в принципі, але наш шлях – це постійна боротьба за справедливість насправді, ми ж весь час робимо вибір. Незнання в деяких ситуаціях – це щастя. Але краще узнати і стати на сторону світла і правди , аніж потім казати, "а що я? Я артист, я поза політикою, я ні при чому, я співаю про любов.." Але я теж співаю про любов, але любов це дуже ємке поняття… захистити слабшого, не дати образити меншого, оберегти своїх батьків, зупинити несправедливість, зменшити чийсь біль – це все теж про любов. Це не питання політики – це питання моральних і християнських цінностей. І це питання совісті і власного сумління.

Пройшов рік після Майдану. Якщо буде ще раз Майдан, чи ви вийдете?

Багато хто мені пише і ставить це питання. Якщо згадати 2004-й, я щодня виходила на Майдан, була там. З одного боку, емоційна людина, я можу злитися, розчаруватися, бути в якихось складностях, це ж життя і кожен з нас не схематичний плакат, а жива людина зі своїми життєвими проблемами. Були моменти, коли відчувала втому і розчарування, тоді написала пісню, яку мені часто згадують… "Я втомилась від цих революцій", але чомусь мало хто акцентує на головних словах "Я втомилась від цих революцій, що такими не є насправді, що такими даремно лиш звуться, я сама собі буду правда…" Був момент, коли мені здавалось, що я не вийду більше на майдан.. А рівно рік тому сіла в машину та приїхала на майдан, коли прочитала твіт Мустафи Найєма. Всі рази моєї участі у цих протестних рухах – це була мої внутрішня мотивація і порив. Жодного разу тут не було якогось меркантильного розрахунку або бажання здобути якихось моральних дивідендів, або у якоїсь політичної якості.

Мария Бурмака, фото: Татьяна Гурковская

Минуло більше року. Які результати, на вашу думку, приніс Майдан для України?

Особливо болісно в цьому році ми сприймаємо подвійні стандарти. Тому що минулий рік ми провели на Майдані, зараз країна у війні. І тому, коли раптом узнаєш про якісь кулуарні домовленості, інтриги або підковерні ігри… коли я бачу такі речі зараз, мені стає дуже боляче.

Перед зовнішньою загрозою внутрішня війна не потрібна, всі потрібні бути як один. Я боюсь сказати щось зайве про людей, що зараз при владі, щоб не зашкодити. Я не належу до фейсбучних стратегів, я не військовий, але колись раптом чую про якісь кулуарні домовленості, про призначення на якісь посади тих або інших людей, або людей, репутація яких є сумнівною, мене просто нудить.

Ви зараз займаєтесь виключно творчістю?

Творчістю постійно. Музика і слова весь час гуляють в моїй голові, це мною некерований процес. Ось не так давно записала пісню "Ти.Інша версія", на цю пісню буквально днями починаємо знімати кліп. Також я якийсь час тому вирішила трохи змінити своє музичне мислення, взимку брала гітару в Карпати, щось писала, експериментувала. Написала цілу низку пісень, над якими теж зараз працюю в студії. Це буде зовсім інакше звучання – електроніка замішана із живими інструментами. Я сама прописую партії акустичної гітари, от сьогодні послухала зведений варіант першої пісні, вона має назву "Фрізбі", я страшенно задоволена. Досить часто мене запрошують зараз на виступи з гітарою. От таких концентрів зараз найбільше люди хочуть спілкування, хочуть світлих і теплих вечорів.

Ну і ще одна сторона мого життя – це викладання. Я працюю на посаді професора в інституті журналістики. Захищала дисертацію у цьому інституті якийсь час тому і звання Народної артистки України дає мені таку можливість. Мій курс – дві маленькі дисципліни: "робота в кадрі" і "основи дикторської майстерності". Я багато знаю, як співачка, як працювати з диханням, з голосом, з різними недоліками мовлення. А робота в кадрі – я робила багато телепроектів, і як артист, громадський діяч, можна сказати, селебріті, я постійно потрапляю в кадр і майже про всі аспекти життя і громадської активності мала нагоду розповісти перед камерами, інтерв'ю я даю дуже часто, з приводами і без. І таким своїм досвідом і знаннями ділюся зі студентами. В мене не велике навантаження і це досить дуже смішні гроші – 1600 грн. Я вважаю,чесно кажучи, що таким чином я займаюся благодійністю.

Це дуже вдячна робота! Знаю по своїх батьках, вони викладали все життя. Мене часто пишуть студенти моєї мами, згадують її. А її вже нема, і моєму батьку це дуже приємно читати.

Мария Бурмака, фото: Татьяна Гурковская

А як зараз з концертами, виступами?

Виявилось, що по версії журналу "Фокус" я ввійшла у список найвпливовіших жінок України. Вони просили дати якесь число, скільки концертів я дала. Зараз концертної роботи такої, з гонорарами, не так багато, кошти витрачаються на інше, зчаста немає настрою влаштовувати концерти. Але музиканти повинні щось заробляти, бо ця діяльність потребує і вкладень-записи на студії, зйомки кліпів. Це все кошти. Сподіваюся, ситуація колись налагодиться. А щодо благодійних виступів… Я багато виступала на Майдані, потім для Другої сотні на Грушевського, потім мене попросили для Самооборони виступити. На той момент це був порух душі. Всі намагались щось робити, я також. Треба допомагати, коли можеш. І протягом цього року таких концертів було особливо багато… Це і тур "Підтримаємо своїх", коли ми з іншими музикантами їздили в зону АТО. Я робила концерти у зоні АТО, у військовому госпіталі, на потреби армії… У День пам'яті Героїв Небесної сотні я заспівала в лондонському Холланд-Парк на вечорі пам'яті, де зібрались українці вшанувати пам'ять героїв. 

Ідея цього концерту виникла спонтанно, бо якраз напередодні з'явилася новина, що Великобританія сумнівається в наданні військової допомоги Україні. Ми вирішили спробувати достукатись до сердець британського керівництва через пісню. Поліція дала дозвіл на встановлення апаратури не відразу, але дозвіл було отримано. І ввечері 24 лютого українська пісня звучала в центрі Лондону. Імпровізований концерт пройшов успішно – люди зупинялись, приєднувались, слухали, аплодували та замислювались. Можливо, це збіг обставин, але навіть перша сторінка газети The Times 25 лютого повідомила про те, що британці допомагатимуть Україні!

Також в березні нещодавно пройшли благодійні концерти в США "Борітеся – поборете!" разом з Сашком Положинським, Софією Федіною. Це були концерти у Філадельфіі, Нью-Йорку, Детройті і Чікаго. В мене була невелика зустріч, де я мала можливість поспілкуватись із американськими політиками у дуже маленькому колі. Насправді це великі друзі України, а у спілкуванні – дуже зацікавлені і уважні співрозмовники. З МакКейном поговорили також і про музику, я розповіла про свою співпрацю із Пітером Ярроу, американським легендарним музикантом, а коли я йому впівголоса заспівала пару куплетів англійською і українською мовами Where have all the flowers gone – знамениту пісню, яку часто виконують в пам'ять солдат, що загинули у В'єтнамі, він був дуже зворушений. А ще вiн є людиною з почуттям гумору – коли я запитала про фото, він сам запропонував зробити селфі, яке всі і побачили в моєму профілі фейсбук.

Похожие темы:

Следующая публикация