Ніс

Олена Концевич дуже прискіпливо дивиться на чоловічі носи. 

Микола Васильович Гоголь був чоловік освічений і недурний. Коли він писав свою повість "Ніс", де у чиновника раптом зникла ця життєво важлива частина тіла, він знав, про що писав. Бо ніс – то як медаль, як паспорт. Ніс може бути вашим щасливим лотерейним квитком у житті, а може бути вашим прокляттям. І Гоголь, як власник катастрофічно довгого, незугарного гострого носа, знав це, як ніхто інший. 

Ніс – то взагалі орган унікальний. Он забери його – і скільки уваги одразу. Навіть без вух можна жити, а спробуй-но без носа! Навіть Панас Мирний про це твір написав колись, "Повія" називається. Там, кажуть, зовсім не про те твір, а про поневіряння бідної дівчини і взагалі про сифіліс, а в мене все одно навіть у школі після прочитання було враження, що твір – про те, що без носа жити не можна. Сифіліс там чи не сифіліс.

Ви помітили, що усі знаменитості без виключення першим ділом "роблять ніс". Знялися у парочці фільмів, перший гонорар на рахунок упав – і бігом до пластичного хірурга. Саме завдяки чужим носам, ну і частково завдяки ліпосакції і "уколам краси" так добре живуть цілі покоління медиків. Особливо в Москві, де еталоном краси є Сєргєй Звєрєв. Хто не вірить – прошу подивитися на Ірину Білик і Таю Повалій і порівняти їхні обличчя з Звєрєвським взірцем. Не відрізнити. Сьогодні ви вже не згадаєте, з яким носом народилася Дженніфер Лопес, Меган Фокс чи Скарлет Йохансон. Пластику не робила хіба що Мадонна і Барбра Стрейзанд. Перша не робила, бо у неї і так наче б з цим все окей, а в другої такий талант, що з ним ніякого носа не треба. 

Є у мене подруга, і має вона носик, який в народі зветься порцеляновим. Ну він реально майже прозорий, настільки витонченої він форми, настільки тонка там лінія. Ми коли йдемо з нею на чашку кави, я забуваю ту каву пити – нормальні люди заглядають іншим в рота, а я заглядаю їй на носа. І я б їй заздрила люто, та, на щастя, цю стадію я вже переросла. Бо особисто у мене ніс просто катастрофічний. Колись він був досить-таки нічого, а потім чи то гени поперли, чи то посприяло те, що товариші по пісочниці заїхали мені по голові гойдалкою, але почав мій носище рости, і виріс нічогенький, та ще й з римською такою, знаєте, горбинкою. Якщо вам доводилось бачити фото Анни Ахматової – то от у мене ніс практично такий самий. Ну, може, трошки кращий. 

Взагалі, коли я була ще дуже молода й дурна, то мріяла вирости, назбирати багато грошей і зробити собі пластичну операцію. Взагалі я потай мріяла мати ніс, як у Майкла Джексона, – не тоді, коли у нього з тим носом почалися проблеми, а періоду 90-х років, коли носик там був довершеної елегантної форми. Я підозрювала, звісно, що у моєму випадку щось може піти не так і форма може вдатися гірша, але я була готова піти на ризик. На щастя, опісля я зрозуміла, що мені, по-перше, не вистачить грошей на таку операцію, та й ні до чого воно. А по-друге, виявилось, що в тандемі з моєю гордою щелепою, акуратними вухами і небесними очима мій горбатий шнобель не лише не програє, але й привносить в мою зовнішність певну пікантність. Ну бо скільки тих однотипних кобіт із звичайними носами – поголовно усі як миші сірі. А мій профіль як раз побачиш, то не забудеш уже. І багато хто це навіть відкрито визнає.

Найбільше жахіття для мене, коли я дивлюсь кіно, а там комусь ламають ніс. Особливо якщо ніс ламають актору, в якого ця частина тіла гарніша за все інше, що в актора є. У мене одразу враження, що то мені щось зламали в організмі, я навіть хрускіт чую. Як можна посягати на цю святиню, на ніс, – уявити не можу. В людському організмі понад двохсот кісток, ламай – не хочу, а ніс – то ж і не кістка навіть, то хрящ, що там ламати?! Спробуй зламай комусь ногу – кулак втомиться гамселити. А на ніс зазіхають хіба що слабаки, точно вам кажу.

Кожна жінка має певний фетиш, який здатен довести її до конвульсійного стану. Хтось любить пружні чоловічі сідниці (взагалі-то, якщо чесно, їх люблять баби поголовно усі). Хтось може без кінця милуватися на чоловічі витончені руки, з такими пальцями, знаєте, як у піаністів чи як у гравців в баскетбол. Комусь подобаються атлетичні плечі або розкішна русява шевелюра. Якщо говорити про мене, то мужчина може бути лисий, цибатий, у нього можуть бути куці товсті пальці, як сосиски, але у нього мусить, повинен, зобов'язаний бути красивий ніс. Такий, щоб ух, такий, як у Джонні Деппа. Бо ж для чоловіка красивий профіль – це ж все, це ж упасти і не жити. Одразу й благородство в ньому якесь відлунює, і порода. До речі, деякі прикмети кажуть, що чим довший у мужчини ніс, тим видатніші у нього самі-знаєте-які здібності. Ну, це вже кому що до душі, хтось міряє за розміром ноги, хтось дивиться, чи великі долоні. Мене це все цікавить мало, бо мене в носах цікавить насамперед сторона естетична, а там дійде уже до штанів чи ні – справа десята. Тому, мужчини, не думайте, що коли у вас біцепси і кубічний прес, то ви вхопили Бога за бороду. Ніс – він теж не абичого вартий. Тільки щоб не такий, як у Бреда Пітта – кирпатий, як свинячий п'ятачок, і не такий плаский, як в Раяна Гослінга, ніби йому по обличчю лопатою вмастили. У Тома Харді дзьобак надто довгий, у Бена Аффлека ніс якийсь бабський, в Тома Хенкса – бульбиною. Можна як у Бандераса, або у Джуда Лоу, ну на крайняк – як в Мета Деймона. 

Скажете, що я харчами перебираю і головне, щоб людина була хороша? Так воно може й так. Але коли ні пресу нема, ні популярності, ні сталевих м'язів – тут ради нема. Доводиться лишатися з носом. На тому й стоїмо.

Читайте также: ЗНЯТИ КВАРТИРУ І ПОМЕРТИ 

Оставьте свой комментарий

Аватар
Оставьте свой комментарий

Комментарии к посту

Последние Первые Популярные Всего комментариев: